ƒл¤ в≥рного розум≥нн¤ л≥тописноњ традиц≥њ —тародавньоњ –ус≥ необх≥дно усв≥домити, що "ѕочатковий" ("Ќайдревн≥й") христи¤нський л≥топис 996 року п≥д загальнов≥домою назвою "ѕов≥сть минулих л≥т" (скорочено "ѕов≥сть") не Ї першою письмовою памТ¤ткою –ус≥.
    –озповсюдженн¤ традиц≥йно хибних погл¤д≥в на "ѕов≥сть", ¤к на перше письмове джерело давньоруськоњ л≥тописноњ спадщини, зумовлене христи¤нською доктриною, буц≥мби христи¤нство принесло на –усь писемн≥сть, культуру ≥ взагал≥ зумовило прогресивн≥ тенденц≥њ державотворенн¤ й розвитку давньоруськоњ (славТ¤нськоњ) сп≥льноти. јле в д≥йсност≥ навпаки: утвердженн¤ христи¤нства на –ус≥ було не прогресивним, а регресивним ¤вищем в наш≥й ≥стор≥њ. јдже жид≥вська ¤зичницька христи¤нська рел≥г≥¤ була менш вартою ≥ суто варварською рел≥г≥Їю у пор≥вн¤нн≥ з побутуючою на –ус≥ праотчою рел≥г≥Їю русич≥в п≥д назвою ѕравославТ¤. ўодо ¤зичницькоњ ознаки христи¤нства, нагадаЇмо висновок академ≥ка Ѕ.–ибакова: "’ристи¤нство не можна протиставити ¤зичництву, тому що це лише дв≥ форми одн≥Їњ й т≥Їњ ж первинноњ ≥деолог≥њ" (докладн≥ше про ¤зичницьк≥ елементи христи¤нства див. "“ањнство б≥бл≥њ"). ўо ж до жид≥вськоњ ознаки христи¤нства Ц це засв≥дчуЇ нац≥ональна приналежн≥сть "батьк≥в" новозав≥тного ≤.’риста Ц жид≥вки ћари (зам≥нене на благозвучне "ћар≥¤") та юдейського бога ягве (зам≥нене на благозвучне "™гова"). ўодо загальнов≥домоњ народноњ назви христи¤нства Ц "поганська рел≥г≥¤", Ц не сл≥д дор≥кати нашим праотц¤м, бо за вс≥х час≥в будь-¤ку чужинську рел≥г≥ю називали "поганською", а р≥дну рел≥г≥ю називали "праведною" ("правов≥рною").
    ћеншоварт≥сть жид≥вського ¤зичницького христи¤нства засв≥дчена багатьма чинниками, зокрема: привласненн¤ назви украњнського ѕравославТ¤ ≥ рел≥г≥йного символу (р≥вносторонн≥й хрест Ц прадавн≥й символ украњнськоњ рел≥г≥њ), привласненн¤ ус≥х православних св¤т з п≥дм≥ною њхньоњ сутност≥ на церковне славленн¤ надуманих "св¤тих" чужоземц≥в з ходульними легендами, що дивують своЇю химерн≥стю, а головне Ц приниженн¤ духовного статусу украњнц≥в-рус≥в Ц перехрещенн¤ онук≥в давньоруського бога –ода в раб≥в жид≥вського бога ягве, що спричинило розтл≥нн¤ св≥домост≥ ≥ Їдност≥ народу, про що варто сказати окремо.
    “л≥нна д≥¤ христи¤нства, ¤ка зумовлена ≥деологемою "особистого спас≥нн¤", роз'ЇднуЇ людей, що у свою чергу призводить до втрати нац≥ональноњ св≥домост≥, нехтуванн¤ обовТ¤зками перед громадою й Ѕатьк≥вщиною ≥, ¤к насл≥док, Ц в≥дстороненн¤ в≥д нагальних потреб та вимог сусп≥льства, що неминуче веде державу до занепаду й краху. ЌагадаЇмо, що р≥дне украњнське ѕравославТ¤ (воно ж "Ќародов≥рТ¤"), Їднало людей п≥д р≥дним Ѕогом ≥ закликало боронити р≥дну землю в≥д ворог≥в, а христи¤нська рел≥г≥¤ розТЇднувала ≥ продовжуЇ розТЇднувати людей п≥д жид≥вським новоб≥бл≥йним богом-сином, спонукаючи до покори та непротивленн¤ ворогам, закликаючи кожного особисто Ц в≥докремлено в≥д громади Ц спасати свою власну душу ≥ наодинц≥ вимолювати дл¤ себе благеньке м≥сце у потойб≥чному жид≥вському царств≥ божому. ¬арто нагадати осп≥вану в "ѕов≥ст≥" смерть брат≥в Ѕориса й √л≥ба, ¤к≥, зг≥дно л≥топису, нав≥ть не намагалис¤ оборонити себе в≥д смерт≥: "–адуйтес¤, страстотерпц≥ ’ристов≥, заступники –уськоњ земл≥" (Ћ– с.80). ќтаким воно стало Ц новоцерковне пере≥накшене пон¤тт¤ "заступництва земл≥", ¤ке мало зм≥ст Ц боронити землю мечем, натом≥сть стало смиренним прийн¤тт¤м смерт≥ без жодноњ спроби захисту.
    ¬≥дтак, з приходом христи¤нства на –усь починаЇтьс¤ не п≥днесенн¤ Ц а занепад стародавньоњ держави, аж до повного њњ зникненн¤, адже –ус≥ взагал≥ не стало. як, до реч≥, не стало й ¬≥зант≥њ, зв≥дки ц¤ тл≥нна жид≥вська рел≥г≥¤ поточилась у св≥т.
    «ауважимо, що критичне ставленн¤ до жид≥вського христи¤нства проступаЇ несамох≥ть в наукових досл≥дженн¤х украњнськоњ предк≥вськоњ рел≥г≥њ. "¬ народов≥рТњ ≥снувала гармон≥¤ т≥ла й духу, житт¤ й високого мистецтва... —воњм намаганн¤м збагнути, осмислити й витлумачити природн≥ ¤вища та стати в пригод≥ люд¤м, рукописн≥ пос≥бники волхв≥в сто¤ли (≥ сто¤ть) вище за б≥бл≥йн≥ м≥фи, далек≥ в≥д св≥тобаченн¤, побуту та ≥стор≥њ словТ¤н. ’то зна, ¤ких висот дос¤гла б культура –ус≥ без христи¤н≥зац≥њ..." (ћ≤ с.128).
    ¬ перш≥ роки Ќезалежност≥ ”крањни були оприлюднен≥ стародавн≥ руськ≥ л≥тописи (себто украњнськ≥) Ц "–укопис ¬ойнича" ≥ "¬елесова  нига" за перекладом Ѕ.яценка, де засв≥дчено, що  ињв, ¤к столиц¤ —тародавньоњ –ус≥, ≥снував у V≤≤ ст. до нашоњ доби, спростовуючи вигадки л≥тописц≥в-церковник≥в про так званого "пров≥сника"  иЇва Ц м≥ф≥чного мандр≥вного апостола јндр≥¤. ¬арто нагадати ус≥м прихильникам приниженн¤  иЇва, що це м≥сто за досл≥дженн¤м академ≥ка ¬.“ат≥щева в≥дноситьс¤ до "пришест¤ ’риста", тобто до нашоњ доби. “а найголовн≥ше те, що на¤вн≥сть дохристи¤нських л≥топис≥в украњнською мовою засв≥дчуЇ б≥льш давню л≥тописну традиц≥ю на ”крањн≥-–ус≥, ан≥ж запроваджена рос≥йськими науковц¤ми ≥ традиц≥йно перепов≥даЇтьс¤ на ”крањн≥.
    Ќа превеликий жаль, сучасн≥ в≥тчизн¤н≥ ≥сторики ймуть в≥ри л≥тописним св≥дченн¤м пров≥дник≥в чужинськоњ рел≥г≥њ Ц церковникам, ¤к≥ здеб≥льшого св≥дчили з голосу ворог≥в —тародавньоњ –ус≥ (зокрема ¬≥зант≥њ), а л≥тописн≥ пов≥домленн¤ р≥дних св¤щеннослужител≥в минулоњ доби (волхв≥в) лишають поза увагою. ¬оно й зрозум≥ло, адже "¬елесова  нига" утримуЇ факти, що суперечать юдейськ≥й концепц≥њ створенн¤ св≥ту юдейським богом ягве (™говою). Ћ≥тописн≥ св≥дченн¤ "¬елесовоњ  ниги" суперечать ≥ б≥льш п≥зн≥м викладам л≥тописц≥в-церковник≥в, ¤к≥ на догоду жид≥вському христи¤нству спотворили ≥стор≥ю ”крањни-–ус≥.
    ÷ерковно-л≥тописну традиц≥ю спотворенн¤ р≥дноњ ≥стор≥њ продовжують сучасн≥ пров≥дн≥ вчен≥ ”крањни. «окрема, акад. ѕ.“олочко у науковому виданн≥ "Ћ≥тописи  ињвськоњ –ус≥" розпочинаЇ св≥й науковий огл¤д словами: "“радиц≥¤ л≥тописанн¤ склалас¤ в  иЇв≥ у ’ст., але згодом поширилась практично на вс≥ райони –ус≥" (ѕ“ с.3). јле х≥ба ж ушанований академ≥к не знаЇ про ≥снуванн¤ б≥льш давньоњ л≥тописноњ традиц≥њ на –ус≥, що ув≥брала "¬елесова  нига"?..
    —лушно нагадати зауваженн¤ ћ.Ѕрайчевского на запроваджену академ≥чну настанову Ц буц≥м-то брати-пропов≥дники  ирило й ћефод≥й дали писемн≥сть славТ¤нським народам: "ѕерепоною до в≥рного розум≥нн¤ ситуац≥њ стала думка, що писемн≥сть на –усь прийшла з Ѕолгар≥њ т≥льки п≥сл¤ рел≥г≥йного акту 988р. ≥, таким чином, н≥¤коњ б≥льш древньоњ ≥сторичноњ традиц≥њ тут не було. Ќов≥ досл≥дженн¤ доказали хибн≥сть цього твердженн¤" (ћЅ с.64). ѕисемн≥сть ≥снувала на –ус≥ не т≥льки до жид≥в-пропов≥дник≥в  ирила й ћефод≥¤, але й задовго до виникненн¤ ¤зичницькоњ жид≥вськоњ рел≥г≥њ, ¤ка привласнила наш≥ св¤тин≥ задл¤ свого звеличенн¤. ÷е вже в≥домо майже кожному славТ¤нину, тим пак украњнц¤м, дл¤ ¤ких постаЇ нагальне запитанн¤: Ц  оли ж ск≥нчитьс¤ в осередку украњнських науковц≥в холопська традиц≥¤ приниженн¤ власноњ (громад¤нськоњ ≥ державноњ) г≥дност≥ задл¤ звеличенн¤ чужоњ н≥кчемност≥?
    Ќа жаль, традиц≥йне спотворенн¤ нашоњ величноњ ≥стор≥њ можна вважати характерною антипатр≥отичною ознакою сучасних науковц≥в. ѕричому, автор цього викладу не закликаЇ до спотворенн¤ ≥сторичних факт≥в п≥д впливом патр≥отизму, Ц в провину науковц¤м ставитьс¤ њх небажанн¤ бачити те, що впадаЇ в оч≥ нав≥ть дитин≥, коли вона навчитьс¤ уважно читати.
    —права в тому, що брехати можуть не т≥льки прост≥, неосв≥чен≥ люди, але й вчен≥, ≥ нав≥ть пошанован≥ академ≥ки. ’≥ба що академ≥чна брехн¤ б≥льш витончена, б≥льш наукова. як зазначаЇ ќ.Ѕойко: "¬узьк≥сть джерельноњ бази, суперечлив≥сть ≥ неоднозначн≥сть в≥домого фактичного матер≥алу, хибн≥ методолог≥чн≥ п≥дходи, пол≥тична заангажован≥сть та ≥деолог≥чн≥ симпат≥њ ≥сторик≥в неодноразово ставали на завад≥ обТЇктивному погл¤ду на процес виникненн¤ ƒавньоруськоњ держави" (ќЅ с.31).
    —аме ц≥ ≥деолог≥чн≥ симпат≥њ ≥сторик≥в (христи¤нське в≥роспов≥данн¤) та пол≥тична заангажован≥сть сучасних науковц≥в (спотворенн¤ ≥стини на догоду пануюч≥й ≥деолог≥њ) сто¤ть на завад≥ спростуванню л≥тописних вигадок церковник≥в минулих л≥т. ’≥ба ж наважитьс¤ кар'Їрист ставити хрест на власн≥й кар'Їр≥ заради в≥дродженн¤ ≥сторичноњ справедливост≥?.. “ому й не посп≥шають на слов≥ наш≥ корифењ-≥сторики з Ќац≥ональноњ јкадем≥њ Ќаук ”крањни, хоча роз≥братись у спотворенн≥ ≥сторичних факт≥в довол≥ просто, ¤кщо уважно придивитись до њх викладу у церковних л≥тописах.
    ѕроте, не варто нав≥ть спод≥ватись, що найближчим часом вгамуЇтьс¤ антипатр≥отична тенденц≥¤ в осередку в≥тчизн¤них науковц≥в. јкадем≥чна пом≥ркован≥сть Ц це н≥що ≥нше, ¤к кон'юнктурне трактуванн¤ ≥сторичний под≥й на догоду пануюч≥й ≥деолог≥њ. «м≥нюЇтьс¤ ≥деолог≥¤ Ц зм≥нюЇтьс¤ наукове трактуванн¤ под≥й. ƒостатньо згадати ¤к радикально зм≥нилось трактуванн¤ рад¤нських час≥в п≥сл¤ краху рад¤нськоњ ≥мпер≥њ; аналог≥чне станетьс¤ й п≥сл¤ краху христи¤нства, адже "академ≥чна пом≥ркован≥сть" зумовлена матер≥альними п≥двагами. Ќе зайве пригадати, ¤к жнивували украњнськ≥ науковц≥ на нив≥ плюндруванн¤ р≥дноњ мови в академ≥чних виданн¤х рос≥йсько-украњнських словник≥в, де рос≥йськ≥ слова переписувались украњнськими л≥терами. Ќе сл≥д кивати на т≥ часи, мовл¤в, такими були тод≥шн≥ державн≥ настанови. јле ж розум≥ймо, що от≥ так зван≥ науковц≥, ¤к≥ паплюжили р≥дну мову й культуру, отримували за свою "роботу" винагороди, смачно њли ≥ пили, набирали науков≥ званн¤ та об≥ймали значн≥ посади за своњ антипатр≥отичн≥ старанн¤, в той час ¤к щир≥ украњнц≥ понев≥р¤лис¤ у засланн≥, вкорочуючи соб≥ житт¤ в —иб≥ру за в≥рн≥сть Ѕатьк≥вщин≥.
    «розум≥ло, що сьогодн≥ кожному науковцю староњ генерац≥њ не до вподоби зр≥катис¤ власних д≥¤нь, що принижували ”крањну в добу –ос≥йського протекторату. “ому й похопилис¤ наш≥ вчен≥ муж≥ до христи¤нства, ¤ке продовжуЇ усталену традиц≥ю руйнац≥њ украњнськоњ ≥стор≥њ та культури. јдже в тому й призначенн¤ христи¤нства Ц пропагуванн¤ юдейськоњ в≥тхозав≥тноњ ≥деолог≥њ, ¤ка повсюди наставл¤Ї свого жид≥вського бога, свою жид≥вську ф≥нансово-економ≥чну модель сусп≥льства та свою жид≥вську вигадану ≥стор≥ю, п≥д ¤ку мус¤ть р≥вн¤тис¤ ус≥ народи св≥ту.
    ¬≥дтак, переход¤чи до розгл¤ду л≥тописних непорозум≥нь, не попускаймо з уваги, що христи¤нськ≥ л≥тописи не Ї достов≥рним переказом ≥сторичних под≥й ”крањни-–ус≥. «окрема, "ѕов≥сть минулих л≥т" була написана не дл¤ ув≥чненн¤ д≥йсноњ ≥стор≥њ —тародавньоњ –ус≥, а дл¤ њњ знищенн¤ та знец≥ненн¤ духовних ≥ моральних ц≥нностей наших пращур≥в, й загалом усього дохристи¤нського св≥тобаченн¤ величного народу, що не схиливс¤ в поклон≥ чужому богу. ÷¤ статт¤ викриваЇ де¤к≥ л≥тописн≥ спотворенн¤ ≥сторичних факт≥в минулоњ доби, що зац≥кавить не т≥льки фах≥вц≥в ≥стор≥њ, але й ус≥х св≥домих громад¤н, хто бажаЇ знати правду про своЇ ≥сторичне минуле.