Ќапевне вам доводилось чути, буц≥м-би христи¤нська рел≥г≥¤ Ц джерело благод≥¤нн¤, хоча насправд≥ Ц це джерело благоденства церковнослужител≥в. ƒов≥льн≥ балачки про благод≥йн≥сть христи¤нства спростовуютьс¤ самим терм≥ном "благод≥йн≥сть", що означаЇ добров≥льне ≥ безкорисне вилученн¤ частини власних надбань. јле дарувати щось безкорисно здатний лише той, хто маЇ що дарувати! “ож розум≥Їмо, що христи¤нська церква маЇ, ≥ по-за сумн≥вом, Ц маЇ чимало. јле й у цьому раз≥ благод≥йн≥сть рано чи п≥зно призведе до злиденност≥ ÷еркви ≤.’риста. ќднак ми бачимо, що цього не сталос¤ за тис¤чол≥тнЇ ≥снуванн¤ христи¤нськоњ рел≥г≥њ. Ќавпаки Ц вона збагачуЇтьс¤ невпинно.
    Ќ≥¤к≥ докази не переконають в≥руючого в хижацьких нам≥рах христи¤нськоњ рел≥г≥¤, оск≥льки в≥ра в ≤.’риста забила пантелики не одному покол≥нню. ѕроте кожна людина здатна бачити, ¤к церковнослужитель багат≥Ї день на день за рахунок привласненн¤ пожертви прихожан, а просто кажучи Ц краде, ¤к самий звичайн≥с≥нький злод≥й, використовуючи в≥ру в ≤.’риста дл¤ власного збагаченн¤. ƒостатньо гл¤нути на маЇтн≥сть церковника серед зубож≥лих прихожан, щоби усв≥домити призначенн¤ церковного побору. “ож почнемо усв≥домлювати ≥стинне призначенн¤ христи¤нства, ¤ке ц≥леспр¤мовано й посл≥довно збагачуЇтьс¤ за наш≥ кошти та спри¤Ї збагаченню шахрањв за рахунок зубож≥нн¤ одурених Ц добров≥льних раб≥в, що в оманному спод≥ванн≥ кращоњ дол≥ щоденно п≥дтримують своЇ знедоленн¤ (завважте, Ц за власною згодою бути рабами ≥ живот≥ти ¤к раби!).
    ўоби розв≥¤ти сумн≥ви в призначенн≥ христи¤нства, озирн≥тьс¤ довкола Ц це ≥ Ї той св≥т, ¤кий розбудовуЇ христи¤нство. “а й саме христи¤нство не потерпаЇ в≥д скрути Ц воно звеличене й забагат≥ле на жахливому зубож≥нн≥ одурених прочан за роки Ќезалежност≥. јдже головне правило збагаченн¤ Ц ц≥лковита байдуж≥сть до знедолених. якщо вас турбуЇ дол¤ людей б≥дн≥ших за вас, то ви н≥коли не збагат≥Їте, бо лише за умови чужого зб≥дн≥нн¤ Ц ви стаЇте багатшим. ќт ≥ розважте, ¤кий св≥т розбудовуЇ христи¤нська рел≥г≥¤ ≥ дл¤ кого? ј вс≥ баз≥канн¤ поп≥в, патр≥арх≥в та римських пап про так зване христи¤нське милосерд¤, про спод≥ванн¤ кращоњ дол≥, про р≥вност≥ перед жид≥вським богом Ц пуста балаканина. «амисл≥тьс¤, панове христи¤ни, Ц чи прагнете ви бути рабами ≥ живот≥ти ¤к раби?!..

    Ќе маЇ сенсу сперечатись Ц був ≤сус ’ристос чи н≥? Ќе вельми варт≥ й докази Ц чи ≥стинна христи¤нська рел≥г≥¤ чи оманна? ¬решт≥ решт важливо не це. ¬ажливо те Ц що дала або в≥дн¤ла у людей в≥ра в ≤.’риста. ≤ коли люди усв≥домл¤ть, що ц¤ в≥ра н≥чого њм не дала, але в≥дн¤ла вельми багато, тод≥ й настане прозр≥нн¤.
    ўо ж дала люд¤м рел≥г≥¤ ≤.’риста? Ц ’итр≥сть зам≥сть щиросерд¤, брехлив≥сть зам≥сть правдивост≥, в≥роломство зам≥сть в≥рност≥, лицем≥рство зам≥сть щирост≥, байдуж≥сть зам≥сть сп≥вчутт¤, ниц≥сть зам≥сть високост≥ Ц ось головн≥ надбанн¤, що здатн≥ в≥др≥знити хрищеного представника сучасноњ цив≥л≥зац≥њ в≥д нехрищеного "дикуна".
    ѕринадн≥ здобутки, чи не так?.. ƒодамо до цього нелюдську жорсток≥сть та зв≥рства, що застосовувала христи¤нська ≥нкв≥зиц≥¤ до своњх же ближн≥х Ц христи¤н, щоби усв≥домити мерзотну сутн≥сть ц≥Їњ рел≥г≥њ.
    ј що в≥дн¤ла у христи¤н новозав≥тна рел≥г≥¤? «'¤совуЇтьс¤, що христи¤нська рел≥г≥¤ позбавила њх найголовного Ц того, що робить людину людиною. ‘.≈нгельсу належить в≥домий афоризм: "«нанн¤ своњ ≥стор≥њ вир≥зн¤Ї цив≥л≥зовану людину в≥д дикуна". —аме це знанн¤ й в≥дн¤ла у людей рел≥г≥¤ ≤.’риста, ¤ка н≥коли не була самост≥йною рел≥г≥Їю, а лише пагоном злостивоњ с≥он≥стськоњ рел≥г≥њ п≥д назвою ≥удањзм (державна рел≥г≥¤ ≤зраел¤).
    јле це ще не вс≥ наш≥ втрати. ЌагадаЇмо прикру помилку з власноњ ≥стор≥њ, щоби не повторювати њњ знову. ƒохристи¤нське ѕравослав'¤ Ц ¤к рел≥г≥¤ ос≥лого народу-землероб≥в Ц Їднало украњнц≥в у Їдину непереможну сп≥льноту, здатну боронити Ѕатьк≥вщину в≥д загарбник≥в, а христи¤нство Ц ¤к рел≥г≥¤ кочового жид≥вського народу, що не маЇ н≥ власноњ земл≥, н≥ батьк≥вщини (зг≥дно писаноњ ними б≥бл≥њ), Ц принесло на ”крањну-–усь пон¤тт¤ байдужост≥ до њњ майбутнього. „и не тому христи¤нство так поширилось за часи Ќезалежност≥ ”крањни?.. „и не тому нас обс≥дають чорн≥ злидн≥ сьогоденн¤?.. „и не тому день за днем ми втрачаЇмо усе багатство й щедроти нашоњ заможноњ ”крањни?..
    —л≥д зауважити на пр¤мий зв'¤зок м≥ж будь-¤кою рел≥г≥Їю ≥ њњ прихильниками, адже спов≥данн¤ будь-¤коњ рел≥г≥њ грунтуютьс¤ на добр≥й вол≥ кожноњ людини. “ому маЇмо неспростовний висновок: ¤кщо жид≥вський бог ягве-™гова Ц "бог заздр≥сний", ¤к в≥н сам каже про себе у 2-й запов≥д≥, то й в≥рники цього бога також мають цю ваду; бо сказано у —тарому зав≥т≥: "Ѕог (ягве-™гова) на —в≥й образ людину (жида-≥уде¤) створив" (1ћ 1(27)). ќтож, ¤кщо бог злий Ц то й люди цього бога зл≥, ¤кщо заздр≥сний Ц то й люди цього бога заздр≥сн≥! ј ¤кщо в ≥нш≥й рел≥г≥њ ≥снуЇ бог щирий та доброзичливий, ¤к в —в¤т≥й ”крањнськ≥й –ел≥г≥њ јнтичност≥ (дохристи¤нське ѕравослав'¤), то й народ украњнський Ц щирий та доброзичливий, ¤к загалом ус≥ слав'¤ни. “обто сутн≥сть рел≥г≥њ пол¤гаЇ в тому, кого розум≥ти п≥д узагальненим без≥менний словом "Ѕќ√". ÷е збагнули ≥деологи ≥удањзму, тому й приховали ≥м'¤ свого "мстивого та заздр≥сного" бога за узагальненими словами "бог, господь". “а й ще й подарували усьому людству незаконнонародженого сина цього злостивого бога, ¤кий успадкував ус≥ жахлив≥ вади свого батька-бога.

    ƒл¤ кожноњ рел≥г≥йноњ людини важливо врешт≥ не те, ¤ке зображенн¤ маЇ бог т≥Їњ чи ≥ншоњ рел≥г≥њ Ц у вигл¤д≥ кумира, скульптури, ≥кони чи сакрального знаку, Ц важливо те, що саме уособлюЇ цей бог. ¬ цьому сенс≥ жид≥вське христи¤нство (≥ його праотець Ц ≥удањзм) не маЇ жодних п≥дстав дл¤ возвеличенн¤ над ус≥ма ≥ншими рел≥г≥¤ми св≥ту.  ожна мисл¤ча людина зрозум≥Ї, що христи¤нство не Ї ан≥ новою, ан≥ звеличеною, ан≥ духовно збагаченою рел≥г≥Їю, Ц вс≥ приписан≥ њй еп≥тети, вона приписала сама соб≥, не маючи дл¤ цього н≥ найменшоњ п≥дстави.

    ѕо-перше, христи¤нство Ц це звичайна ¤зичницька рел≥г≥¤, оск≥льки в н≥й на¤вн≥ ус≥ ознаки ¤зичництва: так≥ ¤к багатобожж¤ та в≥ра в духа. ÷е п≥дтверджено загальнов≥домою рел≥г≥йною фразою: "¬ ≥мТ¤ отц¤, ≥ сина, ≥ св¤того духа".

    ѕо-друге, христи¤нство Ц не просто ¤зичницька рел≥г≥¤, а б≥льш зубож≥ла ¤зичницька рел≥г≥¤, н≥ж ус≥ ≥нш≥, тому що не несе в соб≥ н≥чого одв≥чно самобутнього, а лише все запозичене з древньоруськоњ (украњнськоњ) рел≥г≥њ, до того ж лукаво пере≥накшене на жид≥вський кшталт, починаючи з рел≥г≥йноњ концепц≥њ утворенн¤ св≥ту разом з наказами-запов≥тами ≥ зак≥нчуючи назвами ≥ зм≥стом ус≥х рел≥г≥йних св¤т, кр≥м ≥удейськоњ ѕасхи (див. "“ањнство б≥бл≥њ" та "÷ерковн≥ легенди").

    ѕо-третЇ, христи¤нська ¤зичницька рел≥г≥¤ започаткована на брехн≥, лицем≥рств≥ та в≥роломств≥. ÷¤ рел≥г≥¤ зганьбила себе по ус≥х статт¤х, бо утворилас¤ з гр≥ха та блуду, а головне Ц з порушенн¤ самим жид≥вським богом геть ус≥х так званих "власних" запов≥дей, ¤к≥, до реч≥, запозичен≥ ≥з шумерських закон≥в, що були викарбуван≥ на кам'¤н≥й ст≥н≥ храму володар¤ √аммураб≥. “а й сама постать жид≥вського пророка ћойсе¤ була створена рабина-≥удањстами п≥сл¤ того, ¤к сем≥тськ≥ племена захопили владу в ћежир≥чч≥ ≥ почали переписувати шумерський епос та м≥фолог≥ю з глин¤них клинописних табличок. “ак на основ≥ б≥ограф≥й шумерських правител≥в ”р Ќамму ≥ √аммураб≥ постала вигадана постать ћойсе¤, ¤ка н≥би-то сп≥лкувалась з жид≥вським богом на гор≥ —≥най та отримала загальнов≥дом≥ "10 запов≥дей".

    ¬ажко спростувати оману, що вросла у св≥дом≥сть одурених ¤к ≥стина в перш≥й ≥нстанц≥њ. ќднак вищезгадан≥ "10 запов≥дей" здатн≥ визнати старозав≥тними лише т≥, кому нев≥доме ≥стинне першоджерело. ўоби христи¤ни упевнились в запозичен≥ так званих "в≥тхозав≥тних запов≥дей", розгл¤немо виконанн¤ ус≥х тих запов≥дей не кимось виб≥рково, а самим в≥тхозав≥тним жид≥вським богом Ц ягве-™говою. –озважуйте сам≥, що то за бог, ¤кий вимагаЇ:

    1). "Ќе мати ≥нших бог≥в", Ц а сам наставл¤Ї по усьому св≥ту ≥ншого бога на ≥мТ¤ ≤сус ’ристос;

    2). "Ќе робити подоби бога", Ц а сам милуЇтьс¤ на ≥кони з зображенн¤м свого блудного сина, звеличеного в ранг божества;

    3). "Ќе призивати бога всуЇ, бо не помилуЇ", Ц а сам тис¤ч≥ раз≥в на день вислуховуЇ розб≥жн≥ фрази "слава богу", "о господи" ≥ таке ≥нше Ц ще й гарантуЇ помилуванн¤ ≥ в≥дпущенн¤ гр≥х≥в ус≥м, хто пока¤вс¤;

    4). "—в¤ткувати день суботн≥й", Ц а сам приймаЇ церковн≥ молитви й п≥сенну хвалу щонед≥л≥ в≥д ус≥х одурених по усьому св≥ту;

    5). "ѕоважати батьк≥в", Ц а сам вкладаЇ в уста свого блудного сина ≤.’риста знаменний вираз: "я прийшов пор≥знити сина з батьком його, ≥ дочку з мат≥рТю њњ... ’то любить батька чи мат≥р б≥льше н≥ж ћене, той не достоњн ћене... а хто приймаЇ мене, той приймаЇ “ого, ’то послав ћене (ягве-™гову)" (™в. ћатв≥¤ 10(34-40));

    6). "Ќе убий", Ц а сам т≥льки й робить, що вбиваЇ, вбиваЇ й вбиваЇ, не розр≥зн¤ючи винних ≥ безвинних, п≥дбурюючи нер≥шучих до вбивства: "≤ не змилосердитьс¤ око твоЇ: житт¤ за житт¤, око за око, рука за руку, нога за ногу" (5ћ 19(21)). "≤ ти винищиш вс≥ народи, що √осподь, Ѕог тв≥й, даЇ тоб≥, Ц не змилосердитьс¤ око твоЇ над ними" (5ћ 7(16));

    7). "Ќе чини перелюбу", Ц а сам чинить перелюб з зам≥жньою жид≥вкою, б≥бл≥йною ћар≥Їю, котра приносить своЇму законному чолов≥ков≥ позашлюбного сина;

    8). "Ќе кради", Ц а сам краде головн≥ рел≥г≥йн≥ засади, св¤щенн≥ тањнства та св¤та з древньо-украњнськоњ рел≥г≥њ;

    9). "Ќе лжесв≥дчи", Ц а сам лжесв≥дчить про те, що вс¤ «емл¤ належить йому ≥ буде надана жидам: "¬с¤ земл¤ Ц то ћо¤! ј ви (жиди) станете мен≥ царством св¤щеник≥в" (2ћ 19(5,6)), " ожне м≥сце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше. ¬≥д пустел≥ й Ћ≥вану... аж до мор¤ останнього буде ваше" (5ћ 11(24));

    10). "Ќе бажай н≥чого, що Ї у ближнього твого", Ц тобто "Ќе будь заздр≥сним", Ц а сам каже про себе у друг≥й запов≥д≥: "я бог заздр≥сний!"

    ≤ншими словами, христи¤нська рел≥г≥¤, що виникла з непристойност≥ ≥ ствердила себе на власному порушенн≥ ус≥х своњх заборон, красномовн≥ше за будь ¤к≥ докази ганьбить в≥руючих самим фактом свого ≥снуванн¤. „и не варто врешт≥-решт замислитись над питанн¤м г≥дност≥ людини, що зреклас¤ р≥дноњ рел≥г≥њ та прославл¤Ї чужих бог≥в, спов≥дуючи христи¤нство?..

    ѕро цю ганебну рел≥г≥ю слушно висловивс¤ загальнов≥домий н≥мецький ф≥лософ, професор ф≥лолог≥њ ‘р≥др≥х Ќ≥цше (1844-1900) у своњй прац≥ п≥д назвою "јнтихрист" (с.154): "я засуджую христи¤нство ≥ висуваю проти христи¤нськоњ церкви найжахлив≥ше звинуваченн¤... ¬она не залишила н≥чого не з≥псованого своњм тл≥нн¤м, вона зробила кожну ц≥нн≥сть нег≥дною, кожну ≥стину Ц брехнею, кожну цноту Ц ниц≥стю".
    ¬ласне, год≥ було й спод≥ватись на щось путнЇ в≥д рел≥г≥њ, що виникла ≥ зросла на непристойност≥, ¤ку ще стол≥тт¤ тому пом≥тив усесв≥тньо в≥домий письменник ћарк “вен ≥ з притаманним йому талантом виклав у малов≥дом≥й книз≥ "ўоденник јдама", куди ув≥йшли оприлюднен≥ у 1963 року публ≥кац≥њ зб≥рки "Ћисти з земл≥", надрукован≥й через 50 рок≥в п≥сл¤ його смерт≥!
    Ќапевне, письменник розраховував, що р≥вень св≥домост≥ людства за ц≥ 50 рок≥в стане набагато вище, але, нажаль, цього не сталос¤. ÷ерква ≤.’риста ≥ дос≥ тримаЇ в своњх хижих пазурах здобутки своЇњ граб≥жницькоњ д≥¤льност≥ ≥ позбутис¤ њх не збираЇтьс¤, бо розгортаЇ все б≥льшу аг≥тац≥ю, щоби залучати нов≥ й нов≥ покол≥нн¤ до лав одурених новонавернених сл≥пц≥в ≥ тим примножити своњ драп≥жн≥ здобутки. јдже в≥домо, що ¬атикан на чол≥ з папою римським "назбирав" з≥ своЇњ пастви Ц а точн≥ше награбував 12 м≥ль¤рд≥в долар≥в (оф≥ц≥йн≥ св≥дченн¤ 80-х рок≥в ’’ стол≥тт¤) та з благословенн¤ лукавого ≤.’риста утримуЇ велетенський банк≥вський кап≥тал, акц≥њ, земл≥, валютний та золотий фонди, а на сьогодн≥ вже придбав ≥ утримуЇ торговий флот, що примножуЇ здобутки служител≥в жид≥вськоњ рел≥г≥њ.
    Ќе завадить нагадати, що ¬атикан, ¤к державу, утворено Ћатеранською угодою 1929 року м≥ж фашистським ур¤дом ћуссол≥н≥ ≥ папою ѕ≥Їм ’≤. —в≥тська влада римського папи у њњ сучасному вигл¤д≥ зумовлена саме ц≥Їю угодою, що засв≥дчуЇ здатн≥сть христи¤нськоњ рел≥г≥њ нехтувати правами, здоров'¤м та житт¤м своЇњ пастви ≥ ус≥х в≥руючих по св≥ту задл¤ власного збагаченн¤. «ауважимо, що користолюбне христи¤нство з≥ своЇю лицем≥рною шостою запов≥ддю "не убий!" не осудило н≥ ≤ —в≥тову в≥йну, н≥ ≤≤ —в≥тову в≥йну, закривши оч≥ на злод≥¤нн¤ проти людства, бо й сама чинила под≥бн≥ злод≥¤нн¤ на зразок фашизму. ∆одна христи¤нська церква не засудила фашизм! “а й см≥шно було б спод≥ватись почути осуд в≥д найжахлив≥шоњ в св≥т≥ кат≥вн≥, що приховала в п≥двалинах ¬атикану канцел¤р≥ю своњх злод≥¤нь, а свою личину неперевершеного здирника й крад≥¤ усп≥шно сум≥щаЇ з роллю найталановит≥шого лицем≥ра.
    «алишаЇтьс¤ т≥льки спод≥ватись, що христи¤ни, сл≥по в≥руючи у непогр≥шн≥сть ÷еркви ≤.’риста та њњ забагат≥лих до непристойност≥ служител≥в, врешт≥ решт прозр≥ють! ѕринаймн≥ хоча б замисл¤тьс¤, чому ц¤ хижацька рел≥г≥¤, що обкрадаЇ наш≥ р≥дн≥ слав'¤нськ≥ надбанн¤ ≥ плюндруЇ наш≥ р≥дн≥ слав'¤нськ≥ св¤тин≥ Ц процв≥таЇ донин≥?!