Скрекотали дві сороки
    Десь напередодні,
    Джерготали оповідку,
    Як вдалися годні;
А сороче джерготання
Важко розібрати,
Отже вибачте на слові,
Як почну казати
  За добу стару-минулу,
  Незбагненно древню,
  Як колись наш Бог Всевишній
  Завітав на землю.

      *               *               *

    Сотворив був Бог людину
    На свою подобу,
    Бо самому надто журно
    Без людського роду;
Ні, тобі, поговорити,
Ані заспівати,
Без нікого навіть Богу
Сумно вікувати.
    Тож узявся Бог, попоравсь
    І створив людину,
    Щоб зійшла вона від Бога
    У святу країну.
– Будеш, – каже, – у країні
Стачити добробут,
Та додам до пари жінку,
Впоряджати побут;
    Щоби в злагоді і мирі
    Право й славно жили,
    Власних діточок-онуків
    В радощах ростили;
Щоб родини у країні
Славу наживали
Та походженням священним –
Родом шанувались.
    Кинув Бог свят-кия з неба
    І, де кий встромився,
    Києв-град великославний ¹
    Вмить упорядився.
А зокола Бог сподіяв
У країну милу –
Землі славні, ріки плавні
І духовну силу.
    А тоді узяв та й небо
    Прихилив додолу,
    Щоб зійшла людина Божа
    Жити до Подолу.

...

_______________________________

2012 рік
Рекламне безкоштовне ознайомлення завершене;
для отримання тексту надішліть лист на адресу
pravoslavu@narod.ru

вам буде вислано реквізити для переказу,
а текст – після переказу коштів
(ціна на 2012 р. – 50 гривен)

*               *               *

Книга  відвідувачів >>