Томаківська Січ була заснована у 1557 році на острові Томаківка (він же Буцький, Буцок), в 60 км нижче Хортиці по Дніпру, «на 18-верст вище Нікополя, в Старому Річищі проти річки Томаківка». Острів окружністю в шість верств (верства – 1,06 км), площею 300 десятин, височів як шапка серед плавні, з курганом посередині, з якого, як згадував Гійом-Левассер де Боплан, «видно увесь Дніпро від Хортиці аж до Тавані». З південної та південно-західної сторони Томаківки пролягає Річище, що береться з Бугая – правої протоки Дніпра, і, оминувши острів, впадає в Чернишевський лиман, який розташований з західної сторони острова. Вздовж східного берега, огинаючи північну частину острова, тече річка Ревун, в яку впадає з півночі річка Томаківка. Широка непрохідна плавня навколо сягає на південь «до Дніпра на сім верст, вкрита густою травою та товстезними вербами, осокорами, густими лозами».
    Січ стояла на південній частині острова, де червоно-глиняні береги висотою 15 метрів стрімко обривались до Річища. З трьох інших сторін січові укріплення мали вигляд редуту, що складався з трьох ровів до 4 сажнів завглибшки (сажень - 2,13 м) та частоколом з паль: східний рів мав 49 сажнів, західний – 29, північний – 95 сажнів із входом посередині. До Річища з південної частини Січі був проритий підземний хід («льох»), ймовірно для постачання питної води та непомітного виходу запорожців з табору. Прикметне, що в старі часи з кожного укріплення прокладався таємний підземний вихід – «потерна», що служив для виходу з оточеного ворогом міста чи замку.
    На сьогодні відомі деякі імена гетьманів Війська Запорозького часів Томаківської Січі, згадані в іноземних хроніках, серед яких запорозький гетьман Нечай, Іван Свирговський, Яків Шах, Богдан Микошинський, Матвій Шаула та інші. Показово, що польський уряд, щойно довідавшись про існування Запорозької Січі, здійснив спробу ліквідувати її у 1578 році, щоправда невдало – через незнання точного місця розташування військово-політичного центру запорожців. Відтак, маємо історичне підтвердження необхідності втаємничення місця розташування Запорозької Січі, через що й немає офіційних відомостей про час заснування Хортицької Січі.
    Сучасні науковці з числа супротивників історичної давності українського козацтва задають лукаві запитання, як наприклад: «Якщо Хортицька Січ існувала, то куди ж поділась ця організація після зруйнування хортицьких укріплень? Чому козаки одразу ж не перенесли Січ в інше місце? Адже достеменно відомо, що наступні Січі швидко переносилися на інший острів і продовжували своє життя. У випадку ж із Хортицькою Січчю маємо нез'ясовану перерву між останньою і Томаківською Січчю, безпосередні звістки про яку з'являються у джерелах лише з початку 80-х років ХVІст.». Відповідь надзвичайно проста: безпосередні звістки в історичних джерелах робили не запорожці, а представники урядових кіл держав-поневолювачів України-Руси, проти яких запорожці вели непримириму боротьбу, утаємничуючи місце свого перебування з огляду власної безпеки. До того ж, Річ Посполита не хотіли визнавати існування національної військово-політичної опозиції на загарбаних землях України-Руси, називаючи козаків «злодіями», «грабіжниками» і тому подібними епітетами. Офіційні безперервні відомості про українське козацтво більш пізніх часів пояснюється надзвичайно пильною увагою урядових кіл до діяльності запорожців, яких врешті визнали європейські держави як самостійну військово-політичну силу України-Руси.
    Українська історіографія зазначає: «Січ як військовий і політичний центр козацтва, протягом другої половини ХVІст. перебувала на о.Томаківці, а з 1593р. на о.Базавлуку». Невизначеність вітчизняних істориків щодо дати розбудови Томаківської Січі пояснюється все тією ж відсутністю офіційної згадки в урядових колах Речі Посполитої. А проте Запорозька Січ на Томаківці існувала з 1557 року, бо маємо прямі свідчення про діяльність запорожців тих часів.
    Безпосереднім свідком існування українського козацтва після знищення Хортицької Січі був той же Д.Вишневецький, котрий, найнявшись на службу до московського князя і перебуваючи за межами України-Руси, неодноразово закликав запорожців до військових походів проти Туреччини й Кримського ханства у 1558-1563 роках. Постає логічне запитання: – Якщо нової військово-політичної організації (Томаківської Січі) не існувало, то яким же чином московський воєвода Вишневецький міг сповістити запорожців про свої наміри і залучити до своїх походів, зокрема до здобуття Азова у 1560 році?
    Більш переконливим аргументом про наявність Запорозької Січі після переселення з Хортиці може служити звернення польського короля до запорожців. У листі до козаків (20.11.1568) Сигізмунд-ІІ вперше звернувся до них як до окремої групи української людності, що «з'їхавши на низ, на Дніпрі.., свавільне живучи, підданих царя турецького, чабанів і татарів царя перекопського, на улуси й кочовища їх находячи, великі шкоди і лупельства їм чините, а тим границі панств наших од неприятеля в небезпецство приводите».
    Про наявність Низового Козацького Війська свідчить той факт, що у 1578 році до польського короля С.Баторія звертається татарський посол, який «на низовців скаржився, просячи аби їх король заборонив шкоди чинити». Своїм універсалом від 4 квітня 1578 року Баторій зобов'язав усіх без винятку прикордонних старост допомоги києвському воєводі князю К.Острозькому вигнати козаків з Дніпра і «на горло карати». Але військовий похід князя Острозького та любельського воєводи Яна Торла у 1578 році проти запорожців не дав бажаних наслідків, адже поляки не знали про місце розташування козацького центу (Томаківської Січі). Побіжно нагадаємо, що польські урядовці дізнались про Томаківську Січ зовсім випадково. Це сталося під час поїздки королівського посла С. Збороцького до кримського хана у 1780 році.
    Польський історик Бартош Папроцький, описуючи подорож Збороцького у Крим, зазначав, що спершу на Дніпрі їх зустріли козаки Надпорозької Січі (власне Самарського Коша) близько 200 чоловік, які перебували в вододілі рік Дніпра й Самари і промишляли звірів та рибу. Далі по Дніпру їх вже зустріли військові козаки-запорожці і супроводжували як провідники по дніпровській плавні. З опису історика стає відомо, що разом з запорожцями Зборовський доїхав «на місце те, де запорожці мешкання своє мали; те урочище зветься Томаківський Острів, який є такий великий, що на ньому може сховатись 20 тис. людей і коней немало». Термін «острів» тут вжито в значенні підвищеної частини землі поміж боліт, озер і плавнів правого берега Дніпра, чому й звався також «урочищем». Побіжно зазначимо незалежність запорожців, які, за словами польського історика, на спробу Зборовського змусити запорожців їхати разом з ним до орди, то «за тими словами козаки скарати хотіли Зборовського: підперезавши міцно, за пазуху піску насипати і в воду вкинути».
    Найважливішим у хроніці Патроцького є згадка про «старшого» серед запорожців у Томаківській Січі (тобто про запорозького гетьмана), котрий «під час виправ ходив на човні гетьманському»; були згадані й регалії найвищої влади, зокрема «булава гетьманська». Також польський історик повідомив, що під час його перебування в Томаківській Січі «сторожа козацька привела в'язнів кільканадцять, які з орди втекли, бо їх того часу в жнива багато тікає». Це засвідчує призначення Запорозької Січі – як форпосту захисту знедолених співвітчизників.
    Відтак, маємо підстави для твердження про неперервність січової традиції, не зважаючи на відсутність офіційних згадок про місцезнаходження тієї чи іншої Запорозької Січі. Побіжно зауважимо, що під терміном «запорожці» не слід розуміти лише тих козаків, що перебували у дніпровській плавні за порогами. На Дніпрі знаходився військово-політичний центр – Запорозька Січ, а козаки-запорожці перебували на широкій території по обидві сторони Дніпра. Це засвідчували навіть іноземці, зокрема венеціанський посол П'єтро Дуодо, котрий у 1592 році сповіщав: «Між ріками Дністром і Дніпром живуть козаки – люди хоробрі в найвищій мірі, численністю від 12 до 15 тисяч».
    Причина перенесення Січі з Томаківки на Базавлук аналогічні тій, що спонукала запорожці перенести Січ з Хортиці на Томаківку, – напад турецько-татарських військ, що свою чисельністю переважали січовиків в кількасот разів. Не виключно, що розгром Томаківської Січі стався за намовою Польщі, яка використовувала усі можливі засоби для боротьби з запорожцями. Ймовірно, польський уряд, знаючи місце розташування Січі, підмовив ординців до нападу з тилу, в той час як Військо Запорозьке, приймаючи участь у національно-визвольному повстанні 1591-1593 років, вирушило Дніпром на Києв у жовтні 1593 році чисельністю близько 4 тисяч козаків. Поляки сповістили про це кримського хана і 80-тисячна турецько-татарська армія вдарила на Томаківську Січ. «Залишок козаків, яких на кореню (в Січі) залишалося близько шестисот, ледве в човнах на Дніпро втекли». Під час спустошливих нападів на Томаківську Січ, яких було не менше семи, татари у 1593 році захопили понад 2 тисячі коней. Січ було зруйновано вщент, тож запорожці вимушені були переселитися на інший острів – Базавлук, де в наступному році, згідно історичних джерел, вже налічувалось понад 3 тисяч запорожців.

Б А З А В Л У Ц Ь К А     С І Ч
(1593-1628)